Вже від крові аж стогне земля,
А за хлопцем і небо ридає,
Мама все ще чекає дзвінка,
А тебе вже між нами немає.
Рідна хата і рідний поріг…
Заночуєш ти тут вже востаннє.
За майбутнє ти наше поліг,
Ми вклонились тобі на прощання.
Плачуть всі: і дорослі, й малі,
Туга й жаль нам серця розриває.
Горе нам, горе нашій землі!
Війна кращих синів забирає.
Ти далеко. Вже десь в висоті.
Добрим воїном будеш у Бога.
Вічна слава, юначе, тобі!
Жаль, коротка життєва дорога.
У дитинстві проживав у місті Хирів.
Будучи переможцем численних олімпіад, хлопець поза конкурсом вступив до НУ «Львівська політехніка». Під час навчання додатково закінчив військову кафедру.
Більше 20-ти років проживав у столиці.
Із початком повномасштабного вторгнення добровольцем став на захист Батьківщини. Боровся із російськими загарбниками у лавах 68-ї окремої єгерської бригади Корпусу резерву Сухопутних військ Збройних сил України.
Загинув 11 листопада 2022 року.
Зі шкільних років мав бажання стати десантником. Старший навідник, 80-та окрема десантно-штурмова бригада.
Із березня 2014 року перебував у зоні бойових дій, брав участь в боях за Слов’янськ, Донецький аеропорт. 1 вересня під час оборони ДАП був поранений, після одужання повернувся на фронт.
Загинув 7 грудня 2014 р. в районі міста Щастя під Луганськом внаслідок мінометного обстрілу Луганської ТЕС російськими збройними формуваннями.
Без Володимира лишились батьки та сестра.
Похований в місті Хирів, Старосамбірський район, Львівська область.
Указом Президента України № 144/2015 від 14 березня 2015 року, “за особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України”, нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).
Із 1995р. служив у м. Хирів, а в 2001 р. продовжив службу в м. Рава Руська та Старичах.
З 2004 р. – учасник бойових дій в Іраку. Після повернення продовжував службу на Хмельниччині. Із початку ведення бойових дій на сході України, намагався вступити в ряди ЗСУ, та з жовтня 2021 р. став у стрій. В березні 2022 р. захищав нашу Батьківщину в найгарячішій точці, де й потрапив під мінометний обстріл. Життя обірвалось гірким полином несподівано, та й усі плани, мрії, можливості…
Він служив у славній 24 бригаді імені Короля Данила. Його патріотичне серце зупинилося неподалік міста Бахмута, де тривають тепер запеклі бої. Герою виповнилося 39 років.
«Євген був добрим і працьовитим. Його усі поважали. Був добровольцем. Служив і в 2014 році. Був танкістом. На фронті чинив військову техніку. Бувало перед побратимами інколи міг говорити: якщо я загину за Україну, то у танку. Так і трапилося», – розповідає отець Іван Гальо.
ВОВК ВІТАЛІЙ МИКОЛАЙОВИЧ 1981 р н
Вірний військовій присязі, виявши стійкість і мужність захищаючи Україну від російського агресора, боронивши нашу землю, її свободу і незалежність, в районі н.п. Кислівка Куп”янського району Харківської області загинув Віталій 04 жовтня 2023 року
